ХМАРОЧОС V2.0

Хмарочос зародився більш як 100 років тому, коли поява ліфту зробила можливим доступ до раніше нереальних висот споруд. Також сталь дала можливість будувати вище і швидше, електрична енергія – освітлювати глибокі приміщення та забезпечувати свіжим повітрям. Минуло століття, технології значно вдосконалились, однак до сьогодні, по-суті, нічого не змінилось...До сьогодні хмарочос залишався суперстабільною типологією. Здається високі споруди сьогодні пов'язують лише з постійним прагненням у домінуванні в міській панорамі. Здебільшого хмарочоси являють собою структури, які безкомпромісно підпорядковані принципу повторення і накопичення. 
Хмарочос
 – це багатократне повторення у вертикальному напрямі шматка землі, на якому він стоїть, його головна мета – примноження вартості цієї землі. В результаті такого підходу на світ з'явились тисячі банальних веж, які відірвані від міської тканини і акумулюють в собі рутинні види людскої діяльності, упорядковані згідно звичних передбачуваних схем. Трагедія хмарочосу в тому, що, володіючи великим потенціалом, він лише вирішує свої задачі в самому собі. Сучасне місто стало  сукупністю окремих споруд, які насправді не є інтегрованими в міське середовище.

Такі споруди вже не відповідають умовам сучасного міского життя, вони стали його убогою карикатурою, як висловився Рем Кулхас.
Гасло Рема Кулхаса «Вбити Хмарочос» насправді означає те, що настав час переосмислити, перевинайти цю типологію заново для того, щоб поєднати у симбіозі формальне і функціональне.

Саме Хмарочос більше за будь-яку іншу типологію розділив такі поняття як формалізм/функціоналізм, урбанізм/архітектура, внутрішнє/зовнішнє. Кулхас сприймає хмарочос як формальний та ідеологічний генератор міської культури.

В середині 90-х  ОМА втілили ці ідеї в кількох теоретичних та дослідницьких проектах, які, хоч і не могли бути реалізовані на той момент, мали в подальшому значний вплив на роботу бюро в цьому напрямі.

Togok Towers

Вежі Тогок, Сеул, Корея, 1996

Хмарочос має сильну ауру, однак його вплив на містобудівельні умови, як правило, негативний. Амбіцією ОМА було уявити яким би міг бути хмарочос після Хмарочосу, створити хмарочос-комплекс, нове містобудівельне утворення ХХІ століття. 

Прорив цього проекту полягає в інтеграції кількох споруд в одну велику. Різні елементи вже не є окремими, вони підтримують один одного в усіх значеннях: архітектурно вони формують інтегрований комплекс, технічно вони забезпечують стійкість, доступ та циркуляцію., містобудівельно споруда стає міським кварталом нового типу.

Комбінація цих аспектів генерує «квантовий стрибок» у якості. Замість розділення та ізоляції хмарочос-комплекс створює цілісність, різноманітність та багатство програм. Для міста ця споруда означає появу громадського простору нового типу. 

Hyperbuilding

Гіперспоруда, Бангкок, Тайланд, 1996

Надконцентровані структури і програми менш ефективні в сформованих містобудівельних умовах (наприклад в Японії чи Америці). Натомість в містах, що розвиваються,  гіперспоруда стає величезною контрольованою критичною масою і може сповна продемонструвати свої переваги.

Для перевірки цієї гіпотези був вибрний Бангкок. В контексті Бангкоку гіперспоруда мусить бути включеною у контекст програмно. Щільність гіперспоруди може бути контрастною до незайманої території «зеленого» резерву міста, поруч з яким вона знаходиться.

Щоб зберегти якість середовища та близькість необхідну між житлом та роботою (200 000 доїжджаючих працівників щодня) гіперспоруда позиціонується як самодостатнє місто, не будучи при цьому відокремленою від оточення та міського життя.

Задля досягнення міської різноманітності споруда стає метафорою цього міста: вежі утворюють вулиці, горизонтальні елементи – парки, обєми стають районами, а діагоналі – бульварами.

Гіперспоруда не може існувати без потужних транспортних систем. Чотири бульвари з канатними дорогами, по яких гондоли, та ліфти з’єднують гіперспоруду з містом, що лежить під нею, шість вулиць із швидкісними ліфтами є основними вертикальними комунікаціями, а пішохідний променад довжиною 12 кілометрів з’єднує землю з верхівкою структури.

Фізичним втіленням ідей Кулхаса щодо переосмислення цієї типології стала штабквартира Центрального телебачення Китаю CCTV в Пекіні – наймасштабніший проект ОМА, розроблений у 2002 році.

Замість того, щоб брати участь у безнайдійних змаганнях за висоту і проектувати традиційну двовимірну вежу, ОМА запропонували іконічну споруду, яка дає повне відчуття тривимірного простору. Дві вежі, виростаючи зі спільної основи, нахиляються одна до одної і поєднуються у драматичній, здавалось би неможливій, консолі та утворюють єдину «петлю», що об’єднує в собі всі процеси пов’язані із телевізійним виробництвом.

Ця «петля» замикає всі процеси в середині споруди в єдиний циркулюючий потік, стимулюючи співпрацю працівників з різних сфер телебачення, сприяючи солідарності напротивагу ізоляції.

Споруду може відвідати кожен бажаючий, передбачена можливість спілкуватись із працівниками телебачення та спостерігати за їхньою роботою. Цей жест можна трактувати як намагяння демократизувати CCTV, що має ненайкращу репутацію в питаннях свободи слова.

В період 2006 – 2008 років ОМА плідно працювали в напрямку висотних споруд.

La Torre Bicentenario.

Вежа Двохсотліття, Мехіко, Мексика, 2007

Мехіко наближається до 200-ої річниці незалежності, стаючи все більш важливим містом не лише в Латинській Америці, а і в контексті всього світу. Вежа двохсотліття - це споруда, форма якої є скоріше обмотивованою, ніж спонтанною; споруда, форма якої швидше полегшує її експлуатацію ніж ускладнює. Це ікона, що стане для Мехіконаціональним символом двохсотліття, що наближається і новим важливим елементом міського життя.

Цей новий хмарочос буде розташований на межі великого парку, двох важливих магістралей та міста.

Накладаючи два пірамідальні об’єми один на одного, утворюється незвична форма, як для хмарочоса, яка в той же час підсвідомо відсилає до знайомих образів пірамід майя. Форма вежі ініціює динамічні звязки між спорудою та її контекстом. Громадські функції зосереджені у місці дотику двох пірамід.

Це місце з’єднання розташоване на висоті 100м, що є максимальною висотою оточуючих споруд. Маса споруди нависає над парком та історичним центром, замикаючи на собі вісь важливого проспекту і одночасно стаючи драматичними воротами в парк.

Як правило, хмарочоси зосереджують всі свої якості в собі: всередині атріуми створюють драматичний простір, схований від решти міста. У цьому випадку пустота прорізає найширшу частину споруди, забезпечуючи доступ природнього світла, вентиляції та звязок між поверхами всередині. Порожнина посередині згинається, розкриваючись в своїй нижній частині в сторону парку, а зверху – в сторону міста. Таким чином вона не підкреслює ізольованість хмарочосу, а поєднує споруду зі своїм оточенням.

La Tour-Phare 
Ля Дефанс, Вежа-Маяк, Франція, Париж, 2006

La Défense ілюструє відкритість французів до сучасності і одночасно їхню розгубленість перед її результатами.

 La Tour Phare, або вежа-маяк має бути іконічною вежею, до того ж відірваною від своєї практично неіснуючої бази, що викликано умовами ділянки.

Всі ці фактори та оточеня вплинули на проект і сформулювались у трьох операціях:

1. створення бази
2. переустановка раціональності
3. проектування світла назові в сторону міста

1. При своїй основі база виростає з нерегулярної ділянки, обмеженої дорогою і залізничною лінією. Щоб зменшити площу, яку вежа займає на ділянці фасад та перші поверхи буквально підвішені у місці, де пішохідний шлях проходить через хол споруди.

2.  Основний обєм зайнятий під офіси – прямокутний, що забезпечуює раціональність та гнучкість планування: від традиційних офісних конфігурацій до офісів вільного планування, які відповідають сучасним вимогам до робочих просторів.

3.   Однією із слабких сторін типового хмарочосу є те, що він ховає свої найцікавіші елементи в самому собі. На рівні sky-lobby ОМА трактують цей хмарочос як тіло з органами: навколо головного об’єму зависають чотири сателіти, вміщуючи найбільш громадські функції і будучи при цьому автономними. Цей прийом забезпечує відкриту площу навколо ядра хмарочосу і неочікувані види. Силует споруди ніколи не буде виглядати як ще одна раціональна вежа.

Ці три заходи дозволили відповісти на всі завдання конкурсу  не відмовляючись від проектної  логіки.

Gazprom Headquarters

Штабквартира Газпром, Санкт-Петербург, Росія, 2006

Газпром – це компанія що перебуває у перманентному стані текучості. Її не можливо визначити якимось конкретним образом. Її споруда – це апарат, що мусить утримувати цілу спільноту, майже маленьке місто – 15000 мешканців. Споруда Газпрому потребує простору для роботи в ізоляції і для роботи в групах, вона потребує гнучкості і точності.Вона потребує різноманітності, тому повинна включати спортивні заклади, рекреацію, комерцію і культуру.

Як забезпечити послідовність і зв’язаність проекту, що розташовується на трьох різних ділянках, вміщуює широченний спектр різноманітних програм, більшість з яких ще не визначено, проекту, який має експлуатуватись щонайменше 25 років і є ініційованим копанією що постійно зазнає радикальних змін?

Елеметарною одиницею глобальної концепції є «піксель» - обєм розміром 24*24*24 метри, 6 поверхів заввишки, загальною площею 3500 м2.

Послідовність таких модулів гарантуватиме урбаністичну естетику практично в будь-якій конфігурації, створення іконічної споруди забезпечуючи гнучкість та можливість перепрофілювання.

Споруда Газпрому буде утворюватись 12-ма пікселями. 12 паралелепіпедів стануть єдиною формою, поверхи якої утворюватимуть площини з розмірами 72 чи 96 метрів або поверхи з нерегулярними планами.

На 18 поверсі, де зосереджена найбільша кільість працівників, в прямокутному масиві прорізані два атріуми, що взаємоперетинаються. Посередині споруди велике фойє відкриває анатомію споруди, демонструючи два поверхи громадських закладів, що збагачують всю структуру.  Згідно урбаністичної концепції об’єм структури може бути пристосований до культурних, політичних чи економічних змін.

Проекти та ідеї Кулхаса мають значний вплив на ціле покоління молодих архітекторів. Бюро REX, в минулому нью-йоркський філіал ОМА, реалізувало ідеї Кулхаса зразка 1996 року у своєму проекті для американського Луїсвілля.

Museum Plaza. 
Площа Музеїв, Луїсвілль, США.

Площа музеїв переосмислює традиційний погляд на нерухомість. Для уникнення пренасичення міста однією комерційною програмою необхідним є поєднання функцій: кондомініуми, готелі, офіси, торгівля, лофти та культурний центр, що є фізичним і духовним центром проекту.

Проект має ряд обмежень. Ділянка розбита на три парцелі, що є відокремленими регіональним шосе, локальними дорогами, протиповеневою стіною і високовольтною лінією. Традиційним рішенням було би створення культурного центру та комерційних установ на рівні вулиці, а вежі, що є джерелом прибутку височіли б над ними. Ця стратегія неможлива в умовах ділянки, так як громадські установи були б відрізані одна від одної.

Щоб обійти ці обмеження, всі громадські функції зосереджені в «острові» та підняті на висоту 24 поверхів, а вежі розташовані під і над ним. Вежі з готелем, житлом та офісами – машини для одержання прибутку, тому спроектовані відповідно до ринкових вимог максимально строго та раціонально. 

Зіткнення культурного та комерційного на «острові» дає нагоду поставити під питання традиційну типологію сучасної мистецької утанови. Площа музеїв поєднує кілька рис таких установ: гнучкість виставкових просторів, синергія між культурним та комерійним.

Завдяки прозорості стін галереї мистецтво проникає у повсякденні сфери життя,  зберігаючи свою якість. Прозорісь галереї генерує новий спосіб відносин між мистецтвом і глядачем. 

Типологія мистецької установи тут змінена і переосмислена. Створюється динамічна взаємодія. Петля навкологалерейного простору створює доступ до всіх галерей і велику різноманітність їх комбінацій.  

В більшості великих містобудівельних утвореннь мистецтво посідає другоряднк роль. Площа музеїв створює і реалізує програму, що буквально і метафорично ставить мистецтво в центр, кидаючи виклик традиційній типології мистецьких установ.

Інше молоде, але відоме та успішне бюро MVRDV, учасники, якого також пройшли школу ОМА, запропонували амбітний та сміливий проект хмарочосу в Італії.

Штабквартира Sanpaolo IMI банку, Турин, Італія, 2007. 

Вже більш ніж 400 років Sanpaolo ІМІ банк глибоко інтегрований в італійське суспільство. Нова штабквартитра мусить репрезентувати надійний і водночас відкритий банк, показати його у більш сучасному світлі. Ділянка розташована в серці Турину і не обовязково вимагала висотної забудови. Тим не менше проектом передбачається підняття горизонтального обєму на максимальну висоту забезпечуючи максимальною кількістю світла та захоплюючими видами.

Споруда створює робочий простір що надихає. Класична вежа стає плаваючою вежею, що зависла між небом і землею, відсилаючи до “паперових” проектів горизонтальних хмарочосів Ель Лісіцкого.

Піднятий офісний блок, організований навколо внутрішнього двору, що використовується як місце зустрічей, так звана «галерея». Всі офісні функції зосереджені навколо цього центрального простору з видами на двір і назовні на панораму Турину.

Концепція суперпортика  передбачає природнє розподілення функцій:зверху офіси, ресторани, відділення для роботи з клієнтами, та більш громадські знизу – лоббі, банкомати, обслуговування клієнтів, громадські ресторани, конференц центр. Цей розподіл відкриває споруду міському ландшафту. В місті портиків ця споруда стає портиком в масштабах міста.

Споруда є віддзеркаленням ідеї відкритості. Проект створює місце для різного типу подій, діалогів, змішуючи культуру та банківський бізнес.

Подія, яка стала знаковою в історії висотних споруд, була терористична атака на ВТЦ 11.09. у 2001 році. Тоді фізичний акт руйнування став руйнуванням ідеології американського хмарочосу. У 2002 році був організований конкурс на проект нового ВТЦ, який залучив найкращі архітектурні розуми до проблеми вертикального міста.

Проект групи United Architects передбачав об’єднання 5-ти споруд, що, переплітаючись, оточують ділянку меморіалу площею 16 акрів і створюють «захисну дугу» навколо площі.

Об’єднані вежі заключають в одній неперервній споруді, найвища вежа якої сягає 112-ти поверхів, 10,5 мільйонів квадратних футів загальної площі. З’єднання 5-ти веж забезпечує створення унікального комерційного та громадського простору. На рівні 60-ого поверху розташоване, так зване, небесне місто, що поєднує вежі садами, освітніми центрами, магазинами, кафе, спортивним центром і конференц холом.

Створення великих за площею поверхів на небаченій до цього висоті може знову привабити бізнес в нижній Манхеттен. У цьому комплексі кожні 5 поверхів розташовані вертикальні сади, що збагачують робоче середовище.

Споруда, що буде збудована у 5 черг стане також найбезпечнішою спорудою у світі , оскільки вона передбачає можливість переміщаись з однієї вежі в іншу,кожна з яких має свої незалежні евакуаційні сходові клітки, в горизонтальному напрямі.

Мабуть, з усіх поданих на цей конкурс проектів, найбільш симптоматичним став проект групи Richard Meier & Partners Architects, Eisenman Architects, Gwathmey Siegel & Associates, Steven Holl Architects.

Memorial Plaza

Проект пропонує створення нового великого громадського простору для Нью Йорку -  площу пам’яті, що симолізує  зв'язок цього місця з містом.  

Площа визначена зі сходу та півночі гібридними спорудами, що розривають силует Манхеттена геометричною чистю формою, одягненою в скло. На рівні землі ці споруди являють собою послідовність величезних воріт, що запрошують на площу.  Площа стає місцем, що підтримує буденне міське життя і водночас може бути місцем тиші та зосередження.

Ділянка розширюється на оточуючі вулиці через серію «пальців». В площу інтегрований парк, що має контури тіней веж-блтизнюків у день і час трагедії. Суть генплану площі віддзеркалюється також в композиції споруд ВТЦ, які займають лише 27% ділянки. 

Дві споруди складаються з 5 вертикальних секцій, що пронизані кількома горизонтальними обємами і утворюють дві мегарешітки - інноваційну типологію хмарочоса. Консольні закінчення подібно «пальцям» на генплані спрямовані у напрямку міста. На північному сході ці консолі практично дотикаються, нагадуючи пальці рук, що захищають.  

Цей проект не має чітких меж між внутрішнім/зовнішнім, присутністю/пустотою, проект, в якому горизонталь і вертикаль стають рівноправними, руйнуючи традиційний образ хмарочосу, що нестримно прагне висоти.

В усіх проектах типологічно інноваційних хмарочосів незмінно домінує одна ідея – ідея взаємозв’язаності. Саме вона змушує вертикальні вежі нахилятись одна до одної, переплітатись, вулиці – підніматись у вись і поєднувати громадські простори та тканину міста. Хмарочоси стають мікромоделями міст,  генеруючи несподівані відчуття від переживання нових урбаністичних сценаріїв.   

Автор посту Роман Попадюк.